Інвестори обдерли волинських селян як липку

Після десяти років судової тяганини седлищенці прагнуть поставити крапку у стосунках з інвесторами.

Ця історія, що розпочалася десять років тому в поліському селі Седлищі (Старовижывський район), яке по праву називали перспективним, радше нагадує поганенький детектив, аніж історію інвестиційного проекту, що через певні об’єктивні обставини просто не вдався. У радянські часи держава потурбувалася про соціально-культурний комплекс в населеному пункті неподалік районного центру.

Одним із перших у Седлищі було збудовано дитячий садочок, згодом – будинок побуту, гуртожиток для колгоспників та адміністративний будинок. В останньому розмістилися сільська рада, правління колгоспу, обрядова кімната, поштове відділення та кілька магазинів.

КОРЕКТИВИ ТА КООПЕРАТИВИ

Роки перебудови внесли корективи в економічне та соціальне життя села. Колишній КСП «Седлищенський» розділився на два сільськогосподарські кооперативи. Один із них, «Мрія», на чолі з Василем Шмігелем отримав скромну матеріальну базу і без особливого розмаху почав потихеньку господарювати самостійно. А іншому, СВК «Седлище», керівником якого став Василь Тимощук, дістався доволі ласий шматок майна з тваринницькими приміщеннями, худобою, профілакторієм для ремонту техніки, самою технікою, адміністративним приміщенням тощо. Не впоравшись із новими викликами суворої реальності або з інших причин, які, мабуть, ніколи не стануть відомими пересічному селянинові, його керівник почав шукати інвесторів. І таки знайшов. Нині здається, краще б цього не відбулося, бо співпраця з ними не пішла на користь селянам, а навпаки, спровокувала такий конфлікт, що вийшов далеко за межі району і дістався не лише обласного центру, а й самого Києва.

Власне, все розпочалося із продажу унікального профілакторію для ремонту сільськогосподарської техніки. На думку седлищенців, Василь Тимощук, будучи очільником СВК, продав його приватним особам надто дешево. Чи була на те згода зборів власників майнових паїв – питання суперечливе. А згодом справа дійшла й до іншого майна. Щоправда, дехто із власників майнових паїв намагався одержати хоч якусь крихту із колгоспного двору: плуга, трактора або кілька метрів корівника. Та ніхто з них і досі не може дати відповіді на запитання, де поділися з СВК техніка, коні, аміачні бочки, поголів’я ВРХ та багато чого іншого.

Зате люди згадують кілька курйозних випадків, коли власникам майна щось-таки перепало. Одному із селян на пай вартістю 15 тисяч гривень дісталася корова за дві тисячі, яка наступного дня, коли привів додому, здох­ла. Іншому інвестори виділили складське приміщення, але те невдовзі завалилося.

НЕВИПРАВДАНІ СПОДІВАННЯ

Не виправдали сподівань седлищенців інвестори в особі ФГ «ІкарСтарАгро» на чолі з Ігорем Антонюком, та й годі. Бо родюча земля залишалася незасіяною, поголів’я зникло, техніку наче вітром здуло. І де все поділося – хоч Шерлока Холмса викликай розслідувати!

– Панів інвесторів Антонюка, Неделюка та Корпача чомусь одразу на засіданні правління прийняли в члени кооперативу, – дивується нинішній голова комісії з організації вирішення майнових питань кооперативу Василь Борис, – хоч це й суперечило статуту господарства, вони одразу посіли посади заступника голови СВК, інженера та експедитора. Щоб стати членами СВК, ці люди мали внести до кооперативу земельний пай або право на користування ним, чого не зробили й донині. Прийняли ж їх у члени кооперативу лише зі вступним внеском у 100 гривень. А збори співвласників навіть не затвердили рішення правління, що мали зробити згідно з тим же документом. По-друге, ні тодішній голова СВК Василь Тимощук, ні головний бухгалтер Ольга Каліщук, які через свої дії втратили довіру односельців, позбавивши себе статусу бути співвласниками та членами комісії з організації вирішення майнових паїв, на час проведення засідання правління у травні 2008 року взагалі не мали права ухвалювати будь-які рішення щодо майна кооперативу, особливо пайового фонду, а робили це. Продавши свої свідоцтва 22 квітня 2008 року, члени комісії Тимощук та Каліщук фактично призвели до її самоліквідації.

Протистояння між інвесторами, які скупили наче за 20 відсотків вартості майнові паї седлищенців, та громадою вилилося в листопаді 2008 року у сходи селян. Каменем спотикання стало добротне адміністративне приміщення, на яке інвестори, схоже, накинули оком. На них Валентина Кручковська, яка працювала на час спорудження в селі соціально-культурного комплексу бухгалтером у колгоспі, пояснила, що на спорудження адмінбудинку гроші виділяв фінвідділ, тобто держава, а коли об’єкти соціально-культурного комплексу, згідно з указом Президента України від 3 березня 1999 року, передавали на баланс сільської ради, останній передали чомусь лише дитячий садочок, пам’ятник, водопровід, тротуари тощо, окрім адміністративного будинку та будинку побуту.

Засумнівалися учасники сходів 2008 року і щодо легітимності попередніх зборів пайовиків, на яких нібито було 240 власників майнових паїв, бо таку кількість людей не може вмістити жодне із сільських приміщень, і це на них буцімто було ухвалено рішення не передавати згадувані два об’єкти на баланс сільської ради.

– Приміщення адмінбудинку, де нині розташовані сільська рада, бібліотека, поштове відділення тощо, чомусь опинилося в руках фізичної особи, того ж таки інвестора, голови ФГ «ІкарСтарАгро» Ігоря Антонюка, – розповідає седлищенський сільський голова Микола Ваврищук. – Поки ми виготовляли документи на землю, на якій розташовані адмінбудинок та будинок побуту, приватний підприємець Ігор Антонюк зажадав від голови СВК «Седлище» Василя Тимощука, щоб той повернув йому нібито позичені кошти в сумі 129 тисяч гривень. Цього зробити Тимощук не мав змоги, тож Василь Васильович вирішив розрахуватися з кредитором, уклавши мирову угоду, згідно з якою адмінприміщення переходило до Ігоря Антонюка, про що свідчить протокол зборів членів СВК «Седлище» від 3 липня 2009 року. Відбувся не один десяток судових засідань, поки ми домоглися скасування рішення про передачу адмінприміщення так званим інвесторам, останнє – у 2011 році. А минулоріч, коли сільська рада хотіла зробити право власності на адмінбудинок та будинок побуту, з’ясувалося, що це майно у власності Ігоря Антонюка – під заставою. Справу нині вже півроку розслідує обласна прокуратура.

ТРУДНОЩІ НЕ ЗЛАМАЛИ, А ЗАГАРТУВАЛИ

Надто дорого обійшлися седлищенцям «інвестиції» людей, які, мабуть, зовсім не планували обробляти родючу тутешню землю, створювати робочі місця і дбати про збереження сільської інфраструктури, як це робить добросовісний інвестор. У них, напевне, були свої плани, про які навряд чи щиросердно розкажуть громаді.

– Комбайни, трав’яна косарка, автомобілі, трактори, видерта підлога, викладена з чавунних плит, у ремонтній майстерні, розібраний піднавіс на току, токарні верстати, деревообробні станки – усе це пішло прахом, а могло б знадобитися, – не без суму в голосі розповідає Василь Борис. – Інвестори списували і продавали за безцінь техніку, зменшували вартість колективного майна, нараховували шалену амортизацію. Нехай це буде на їхній совісті.

– Нас обдерли як липку, – погоджується Григорій Оксюк. – Але після бою кулаками не розмахують. Потрібно залишити в минулому те, що трапилося і з чого отримали добру науку, та жити далі. Тому вирішив із майна, яке мені належить як члену СВК, не брати ні шиферини, ні метра стіни. Готовий відмовитися від майнового паю і закликаю зробити так само й інших співвласників майнових паїв, тільки щоб хоч щось відродити в господарстві на користь громаді.

– По нашій сільраді налічується до сорока тракторів, що перебувають у власності односельчан, їх же треба десь ремонтувати, – каже Василь Борис. – Щось же залишилось і від ремонтної майстерні, спробуймо відновити її роботу. Те саме стосується й кузні, послуги якої в селі завжди знадобляться. Пора подбати і про ефективний зварювальний апарат для людей, і про пилораму. Та найважливіше – поставити велику масну крапку у стосунках з так званими інвесторами. Ми запрошували їх на збори співвласників майна пайового фонду СВК «Седлище», що відбулися 26 березня цього року, але ці панове запрошення проігнорували. На зборах затвердили список людей, які померли, а їхні спадкоємці ще не оформили спадщини, списки співвласників майна пайового фонду, які від початку реорганізації КСП «Седлищенський» не реалізували своїх прав і не отримали майна в натурі, перелік майна пайового фонду для співвласників і спадкоємців, а також список майна пайового фонду інвесторам Антонюку, Неделюку та Корпачу. Однак тільки коли адміністративний будинок буде повернуто з-під застави у власність територіальної громади, люди повірять у верховенство закону й повністю завершиться реорганізація колишнього колективного господарства.

Кажуть, що надія вмирає останньою. Пройшовши тернистий шлях випробувань у судах різних інстанцій, блукаючи прокурорськими та поліцейськими кабінетами, седлищенці не зламалися, а навпаки, труднощі загартували їхню волю, вони стали ще наполегливішими. Матеріально вони багато втратили, але отримали ще більше – впевненість у справедливості своїх дій. Вони готові й далі відстоювати свої права, щоби розірвати коло, в яке потрапили, довірившись інвесторам, у яких помилилися. Тепер рішення – за державою. Чи стане вона на захист інтересів громади в особі кожного простого селянина? На це запитання може дати відповідь лише час.