14 липня фільм "Ольга" отримав приз (SACD) за найкращий сценарій ювілейного 60-го Каннського тижня критики. Стрічка розповідає про 15-річну українську гімнастку, яка тренується у Швейцарії, але думками в Україні, де починається Євромайдан.

Фільм про події в Україні зняв французький режисер Елі Граппа. В інтерв'ю генеральному продюсеру телеканалу UA: КУЛЬТУРА Лук'яну Галкіну він розповів, хто надихнув його зробити фільм про події Євромайдану, чому головна героїня – Ольга з Луганська та чи дійсно швейцарці сприймають Україну так, як показано у фільмі.

"Я ставив собі політичні питання і був дуже занепокоєний"

Елі, чому вирішили розповісти історію про "Революцію гідності" або "Євромайдан"?

Інтерв'ю з режисером фільму

Коли я закінчив школу в 2015-му, я займався режисурою документальних фільмів про оркестри консерваторій, про які багато знав. І саме тоді познайомився з українською скрипалькою Іриною Тіно. Вона приїхала в Лозану перед початком Євромайдану. Вона мені розказала цю історію.

Тобто історія схожа на історію з вашого фільму?

Так, в основному, саме тому я й хотів розповісти цю історію. На той час я ставив собі політичні питання і був дуже занепокоєний тим, що вона мені розказала про революцію, новини, за якими вона слідкувала, про усі ті кадри, які можна було побачити в інтернеті, як ця інформація проникала в її життя і впливала на неї.

І саме тому ви так гарно розумієтеся на сучасній історії України?

Звичайно, під час подій на Майдані я стежив за розвитком подій в новинах, але все одно це було далеко. І лише пізніше, коли почав працювати над проєктом, мені було конче необхідно, щоби мене оточувало багато українців. Наприклад, соціолог Юлія Шукан, продюсер Артем Юрченко. Це дуже важливі люди. Наприклад, продюсер Сашко Чубко, завдяки якому я зустрівся з багатьма людьми, які були на Майдані. І це було дуже важливо для розробки фільму, щоб показати найкращу точку зору про Майдан, а не тільки мою швейцарсько-французьку точку зору.

Тобто ви вирішили показати часи революції в Україні, тому що знали про цей період? Адже наша історія наразі дуже сильно змінилася – йде війна, а ви розповідаєте історію про революцію, а не інші роки?

Так, я хотів зосередитися саме на тому, що відбувалося, адже вважаю, що все ще важливо показувати революцію й для того, що відбувається зараз. Адже революція посприяла втечі [Віктора] Януковича, а це мало багато наслідків для країни. І я хотів зосередитися саме на цьому періоді, показати його дуже детально.

"У фільмі висловлені думки не всієї Швейцарії, а окремих людей"

У фільмі є епізод, коли один зі швейцарських героїв розповідає про українську революцію і зображує все, як жорстке повстання. Чи правильно розумію, що таким є погляд швейцарців на життя в Україні?

Є такий момент, коли я хотів показати, наскільки відірваними від реалій можуть бути швейцарці. Деякі люди, такі, як тренер, турбуються про Ольгу, переживають, що відбувається в її країні. Але її сім'я в Швейцарії не розуміє, наскільки це важливо. Наскільки значний цей рух солідарності, який зібрав людей звідусіль і з різних політичних сторін. Я хотів показати, як сильно можуть відрізнятися думки різних людей.

Хочу уточнити, чи дійсно люди в Швейцарії так сприймають Україну?

Не хочу підводити всіх під одну мірку, в Швейцарії зараз різні думки з цього приводу. У фільмі висловлені думки не всієї Швейцарії, а тільки окремих людей. Те ж саме сказано і про саму революцію. Наприклад, в героїні дуже складні стосунки з матір'ю. Те, як вони розмовляють про Україну, є також наслідком їхніх особистих стосунків. Тому було важливо підкреслити, наскільки близькі стосунки в героїв фільму, а також показати, на основі чого складаються їхні погляди на ці події.

Головна героїня Ольга – молода українська спортсменка, яка постійно розмовляє російською мовою, чому?

Відповідь проста – вона народилася в Луганську. Її мама розмовляє російською, бо народилася в Маріуполі — Таня Мехіна. Я хотів, щоби герої користувалися своєю мовою, як зазвичай, своїми словами, реагували по-справжньому. Як для мене, так і для них було дуже складно це робити, якби вони говорили мовою, якою вони не розмовляють вільно.

Також я зрозумів, що це був спосіб розказати щось про цей період. Коли я розмовляв з Артемом, зрозумів – це час поставити цей факт під питання. Наприклад, в Києві деякі люди розмовляють не тільки українською, а й російською.

Так, це правда, все ще так є.

Вони також іноді розмовляють суржиком, я зняв епізод, коли між Ольгою та Сашою відбувається розмова суржиком, вони іноді розмовляють цією особливою мовою.

Це ціла історія співіснування мов.

"Було важливо показати справжній Майдан, а не відтворювати несправжні барикади"

Деякі епізоди фільму дуже схожі на документалістику. Ви спеціально так робили, не зважаючи, що це художній фільм?

Так, документальна частина дуже важлива, тому що було важливо показати гімнастику, як вона є, показати героїв у реальному житті, в реальних умовах, навіть якщо самі герої вигадані.

Фільмуючи гімнастичні змагання й тренування, ми повинні були показати ритм, тренування. Тому нам треба було адаптувати художній фільм під тренування в реальному часі. Звичайно, документальну частину також представляють кадри з Майдану, які взяті з архівів. І було справді важливо показати реальність, а не відтворювати несправжні барикади. Було важливо показати справжній Майдан.

Ви знаєте, що завдяки вашому фільму в Каннах цього року пролунав український гімн?

Правда?

Так, він був у вас в фільмі.

О, так, так, я просто подумав....

Це було дивовижно. Дякую вам за це.

Анастасія Будяшкіна, яка зіграла головну героїню Ольгу, чи правильно я розумію, що вона – непрофесійна акторка?

Вона не професійна акторка, вона справжня гімнастка (Анастасія Будяшкіна, гімнастка з Луганська, вихованка Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного, – авт).

І це видно.

Так, і це важливо. Важливо працювати саме з гімнастами, бо в них є досвід, вони знають, що саме відбувається в центрі всіх подій, коли вони відірвані від світу і тренуються по 30 годин на тиждень, в той час як близько 5 тисяч людей спостерігають за ними з арени під час чемпіонатів. Саме вони мають цей досвід, тільки вони знають ці відчуття, і ви бачите, як вони грають.

Так, було важливо дати їм можливість показати своїх героїв, надати їм яскравості, а іноді і двозначності. Анастасія – молодець, вона надзвичайна, вона була така смілива під час зйомок.

Вона справді перевершила того персонажа, якого я написав, якого я уявляв. Вона надзвичайно яскраво доповнила цю героїню.

Вона досить емоційна і найбільше її цікавить спорт. Її тіло видавало найпотужніші емоції. Але чи важко було працювати з непрофесійною акторкою в художньому фільмі?

Ні. Могло бути важче працювати з професійними акторками та просити їх робити гімнастичні вправи.

Прикидатися, так?

Це було б складніше. Думаю, було легше працювати з людьми, які мають спортивний досвід. Я також багато чого навчився як режисер, працюючи з такими людьми. Також між нами повинна бути повна довіра, щоб гра видалася чудовою. Так що, ні, це більше захоплювало, ніж було важко.

"Ольга з Луганська, і це її місто"

На початку, а потім під час фільму Ольга носить толстовку з логотипом Кубку України з естетичної гімнастики Луганська, з логотипом змагань. Розумієте, про що я?

Так.

Ви вже говорили, що Анастасія родом із Луганська. Чи було це для вас щось на кшталт зв'язку з тим, що відбулося далі, з окупацією Луганська?

Звичайно. По-перше, зв'язком було те, що Анастасія родом з Луганська. Це був спосіб зробити "ніби оком змигнути", як ми говоримо у Франції. Вона з Луганська, і це її місто. Фільм починається з того, що було перед Євромайданом, а тепер ми знаємо, які події відбуваються в Луганську. Це був спосіб внести перспективу в її історію, те, що вона з Луганська. Будуть виникати питання про ідентичність України, тому, звичайно, це був спосіб ввести це в контекст.

Чудово, що ви це сказали, бо було не зовсім зрозуміло, що ваш персонаж Ольга – луганка. Позаяк ми знаємо, що її батько швейцарець та мати українка познайомилися в Києві, то люди чекали якихось зв'язків з Луганськом.

Для мого персонажа цим зв'язком є Луганськ та логотип чемпіонату. Насправді команда з гімнастики проводить багато зустрічей всередині країни, в Кіровограді (з 2016 року – Кропивницький), вони їздять до Луганська, до різних міст. Для мене ця толстовка була просто сувеніром з якогось чемпіонату.

"Мій фільм не про війну, а про те, що відбувається до війни"

Ви працювали з українським продюсером Сашком Чубком.

Так, він чудовий продюсер.

Але Україна в титрах не зазначається, це пов'язано з фінансуванням з боку Державного агентства України з питань кіно. У вас є досвід роботи з українськими кінематографістами. Розкажіть, чи важко було працювати між двома країнами, чи ви працювали в Україні в цей час?

Що стосується питання фінансування, я думаю, ви знаєте, що сталося з нашим фінансуванням.

Так. Це велика прикрість.

Прикро, але я також розумію, що у виробництво українських фільмів потрібно вкладати більше грошей, і я усвідомлюю це. Я не засмучуюся через це.

Вибачте, я хочу пояснити, що йдеться про Державне агентство України з питань кіно, яке відмовило у фінансуванні цього фільму. Таким чином у титрах фільмів, в яких йдеться про Україну та які розповідають про історію України, Україна не зазначається. Я думаю, важливо про це сказати.

Але коли ми їхали в Україну на фільмування, ми працювали лише з талановитими людьми. Уся команда, знімальна група та техніки, з якими ми працювали, – неймовірні люди. Я хотів би скористатися цією можливістю і сказати: "Щиро дякую за вашу роботу".

Вони справжні специ, як

Джерело