Майже рік тому Facebook, з подачі ФБР, заблокував роботу двох ботоферм, пов’язаних з підтримкою Володимира Зеленського, партії «Слуга народу» експрем’єра Володимира Гройсмана та, раптово, підсанкційного нардепа Андрія Деркача. У звіті про це не забули згадати про роль розслідування #Букв у виявленні мережі ботів.

Могло б здатись, що після того, як подібною діяльністю зацікавились у ФБР, слід трохи «пригальмувати» з маніпуляціями та використанням фейкових акаунтів у соцмережах. Особливо з урахуванням того, що на все, що може асоціюватись бодай з намірами незаконного втручання у вибори, та ще й з використанням ресурсів глобальної компанії з США, у самих США реагують вкрай нервово. Там саме розслідують втручання Росії у вибори 2016 та 2020 років і тривають судові процеси щодо штурму Капітолію прибічниками експрезидента Трампа в день оголошення результатів виборів.

Втім, відсутність почуття гумору в американських правоохоронців у цьому випадку наштовхується на відсутність уяви в українських можновладців. Які, як ви уже, мабуть, зрозуміли, анітрохи не збентежились ані пильною увагою правоохоронних органів США до використання ботоферм для розповсюдження фейків, ані розширенням їх повноважень, які тепер дозволяють отримувати будь-яку фінансову інформацію в рамках розслідувань, пов’язаних з порушенням законодавства США.

Ще більш іронічним є те, що представники влади скаржаться на використання «ботоферм» проти них, хоча #Букви уже двічі ловили команду Володимира Зеленського на використанні фейкових акаунтів і витратах чималих коштів на платну політичну рекламу у Facebook (що, до слова, приводить виконавців та замовників у юрисдикцію правоохоронних органів США).

Що ж, «де два, там і три», і цього разу ми покажемо як ботоферми працюють на радника голови Офісу президента Андрія Єрмака та головного «ідеолога» команди Володимира Зеленського – Михайла Подоляка.

– А ви ботів використовуєте для цього [щоб просувати свою інформацію]?

– Що?

– Ботів.

– Для чого? Ботів немає. Ви не бачите нашу проблему? В нас є досі одна ботська армія – це Петра Олексійовича, вона вже дістала всіх у соціальних мережах.

[Михайло Подоляк, радник голови Офісу президента в інтерв’ю для Радіо Свобода, 8 серпня 2020 року]

Радник очільника ОП нечасто спускається з «Офісного» Олімпу до своїх читачів. Втім, вони наче не скаржаться і уважно чекають чергового його послання, адже дописи пана Подоляка збирають по 2 тисячі реакцій, що для сучасного стану справ у Facebook є чималим показником, навіть для блогерів, які значно активніше ведуть свої сторінки.

Для порівняння, поглянемо на сторінку пані Севгіль Мусаєвої, головної редакторки «Української Правди», у якої, як і у Подоляка, близько 23-х тисяч підписників. Втім, її публікації збирають, в середньому, 150-300 реакцій, іноді більше, іноді менше. При цьому, на сторінці пані Мусаєвої частота публікацій набагато вища, а контент різноманітніший, ніж у пана Подоляка, що з урахуванням роботи алгоритмів соцмережі мало б забезпечити їй значно вищу активність читачів.

В чому тут «магія»? Можна було б сказати, що у «техзавданні», однак, ми краще покажемо. Для дослідження ми взяли 10 постів Подоляка за минулі шість місяців та проаналізували усіх юзерів, що поставили реакцію до цих публікацій.

Користувачів, які “лайкають” Подоляка можна умовно поділити на кілька категорій.

Категорія перша, «міжнародна коаліція» — сторінки з Бангладеш, Пакистану, В’єтнаму, країн Близького Сходу та Південної Америки. Наприклад, Suzaul Islam, Litton Pervez, খোকন হরাজি та Nurol Amen Nurol Amen.

Категорія друга, «жителі» країн колишнього СРСР. Сюди входять профілі з Москви, Курська, Новгорода, Самарканду тощо. У більшості випадків це порожні сторінки з мінімумом інформації або публікаціями, що рекламують казино, ломбарди чи послуги манікюру. До прикладу, баченням Михайла Подоляка ситуації в українській політиці цікавляться Нурзат Токтобекова з Бішкека, Гена Менькин з Пермської області та Михаил Апханов з Москви. Це сторінки, які вподобали допис Михайла Подоляка про установчий саміт Кримської платформи.

І нарешті третя категорія, сторінки «з України» (принаймні, так вказано у них в профілях). Якщо з першими двома категоріями все зрозуміло без додаткових пояснень, то третя категорія законспірована трохи краще. Втім, не набагато.

Для прикладу візьмемо допис Михайла Подоляка, датований 20 липня. У ньому радник Андрія Єрмака критикує роботу Віталія Кличка на посаді київського міського голови. Відкриваємо список реакцій:  алгоритм соцмережі спочатку покаже вам користувачів з-поміж ваших друзів, які відреагували на цей допис (якщо такі є), потім «друзів друзів», а потім всіх інших користувачів.

Обираємо випадкову сторінку, наприклад, Артем Гондурасов. Зі сторінки «Артема» можна зробити два висновки – або Михайло Подоляк, це єдине, що цікавить «Артема» у соцмережі, або ж – маємо справу з типовим ботом. На користь другого висновку свідчить відсутність фото, інформації про себе, та й наповнення сторінки виключно репостами пана Подоляка теж є достатньо красномовним.

Варто зазначити, що «Артем» є справжнім ботом-ветераном, історія стосунків з дописами пана Подоляка на сторінці «Артема» сягає аж 2017 року. Тоді ще самого пана Подоляка знали не як ідеолога ОП Зеленського, а як людину з пулу журналістів, допущених до «Межигір’я» Віктора Януковича. До сторінки пана Подоляка «Артем» був у «репостних стосунках» з сторінкою іншої людини, які, втім, тривали недовго. Що ж, ніхто не ідеальний.

Ідемо далі і дивимось список друзів «Артема». Більшість — ідентичні сторінки з цієї ж мережі. Наприклад, Артур, Руслан та Арсеній (який представився працівником ФРС США). У кожного все ті ж репости Подоляка.

Розглянемо ще кількох прихильників творчості пана Подоляка. Наприклад, сторінку «Андрія», який поширив допис від 2 жовтня у кілька груп.

На аватарці у нього карикатура на Петра Порошенка, на сторінці – подяка за «зелену диктатуру», жодної власної фотографії, у «друзях» такі самі боти.

Ще приклад поширення тез Михайла Подоляка – репост одним акаунтом

Джерело