Чи було мистецтво в УРСР? Сьогодні прийнято вважати, що тогочасні художники писали виключно "агітки" про благополуччя тоталітарного режиму. І хоча політика партії пропагувала соцреалізм, у радянський період було кілька яскравих мистецьких спалахів.
Про це йдеться у випуску "Бути художниками в УРСР" спецпроєкту Суспільного "Будинки з історіями".
Час сталінських репресійТетяна Яблонська розповідала, що коли вона навчалася в інституті, це був час сталінських репресій. Кількох її знайомих арештували.
"На кожному курсі і, мабуть, у кожній кімнаті був сексот. І недостатньо обережних та відвертих "брали" — то одного, то іншого"."Ми вірили, що ці люди до чогось причетні, — розповідала Яблонська, — Що ж гріха таїти, можливо, ми обмануте покоління".
"Наскільки мама розказувала, в інституті одночасно був рух бойчукістів, це якраз 30-ті роки, коли вона вчилася, і був Кричевський, основний авторитет", — розповідає донька Тетяни Яблонської Гаяне Атаян.
Трагедія бойчукістівНаприкінці 20-х років в українському образотворчому мистецтві точилася боротьба між різними напрямками. Експериментаторство набуло широкого розповсюдження.
Федір Кричевський тяжів до станкових форм живопису. Михайло Бойчук торував шлях до монументального, використовуючи традиції мистецтва Візантії та італійського проторенесансу. Останній вважав монументальне малярство найважливішим і орієнтував на це своїх учнів.
Гаяне Атаян розповідає: "Бойчукістів трошки вона (Яблонська, - авт.) зачепила. Вона казала, що пам‘ятає, як виглядав Седляр. Та вона всіх їх пам‘ятала, як вони виглядали. Ходили по коридору. І вона пам‘ятає страшну річ — збори в трапезній Лаври, де їх клеймили страшно. Це також описано в цих текстах".
"Противники Бойчука кричать. Налякані до смерті прибічники та співчуваючі курять пачку за пачкою, нервово черкаючи сірниками, затопчуюючи цигарки на брудній підлозі", — з книги "Тетяна Яблонська. Щоденники, спогади, роздуми""Багато хто наговорює на Кричевського, що він наче якось сприяв тому. Ні. Мама абсолютно те знала, що Кричевський того не робив. Він взагалі був благородна людина. Тобто Кричевський нічого не робив, щоб з Бойчуком сталася та трагедія, яка сталася. Там інші люди були", — розповідає Атаян.
Михайла Бойчука разом з його учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром розстріляли 13 липня 1937 року. Така ж доля спіткала і інших його учнів. Більшість робіт художника знищили. Бойчукістів реабілітували в 1937 році.
Репресована закарпатська школа"Оце на стіні висять роботи колекції моєї мами. І збиралася вона поступово. Я пам‘ятаю, як ці стіни були абсолютно пусті. Потім там були розміщені мамині роботи. Потім вона їх зняла і повісила роботи своїх колег. Це колекція, пов‘язана з її спілкуванням, з її людськими симпатіями.
Оце Коцка. На нього завжди звертають увагу. Андрій Коцка. Закарпатська школа живопису. Оці дівчата.
Вона дуже їх шанувала, дуже любила, і дуже вболівала за те, що їх ламала радянська система. Їх змушували підлаштовуватись під радянські рамки. І це було трагічно для багатьох з них", — розповідає Гаяне Атаян.
З книги "Тетяна Яблонська. Щоденники, спогади, роздуми":
"Як свіжо сприймалися в нас роботи Ерделі, Коцки, Манайла, Шолтеса, Глюка, Бокшая! Який живий струмінь улили вони в наше мистецтво! Як активно стали виступати на наших виставках! Та незабаром і по їхніх головах пройшовся кийок ждановських постанов". Яблонська зробила висновкиГаяне Атаян розповідає про матір: "У неї вкоренився страх, що… Вона знала сталінські часи, вона при сталінських часах прославилася, була відомою. А з таких людей і вимагають більше, і питають більше, і дивляться на них більше.
Вона писала: "Дехто в сірому сидить у куточку і наче за мною спостерігає".Окрема історія була з картиною "Життя продовжується". Тетяна Яблонська так розповідала про неї Івану Драчу:
"Там сидить на призьбі дід. Старий. Людина вже йде з життя абсолютно. Він весь у спогадах. І якось із "живим" життям невістки не спілкується. Вона живе майбутнім, мріями, клопотами, а він живе минулим. Цю картину спочатку не зрозуміли.
Високе начальство. Мені незручно говорити. Питали, чому вони не спілкуються? Чому стара хата? У нас немає нових хат? І чому жінка не одягнена в сучасний капрон?".
І Яблонська написала нову картину. Гаяне Атаян розповідає про це так:
"Потім її, як то кажуть, трошки "пригнули". Вона написала інший варіант, більш жанровий. Називається вона "Весняне сонечко". Там уже дідусь так нахилився до тієї молодої, нема такої вже філософічності і строгості. І навіть казав хтось із начальства: "Дивіться, Яблонська зробила висновки".
Найвідоміша картина соцреалізму"Люди, які працювали в межах соцреалізму, вони ж дещо вміли. І на багатьох художників, і на мою маму, не можна навісити ярлик "соцреалізм". Так, вона написала картину "Хліб". Це найвідоміша картина соцреалізму.
"Хліб" писала дуже з захопленням, дуже з любов‘ю до тих людей. Тому вона і вийшла така картина. А те, що система використовувала найяскравіші явища для себе – це зрозуміло. Це тоталітарна система, вона брала те, що їй підходило, — розповідає Гаяне Атаян.
У мами також змінювалося ставлення до тієї картини. То вона казала: "А, це агітка, плакат, на смітник. Живопис слабий, на смітник, так, не подобається". Але в кінці життя був такий момент, коли вона вже в останні місяці робила якісь висновки про себе, і вона таку річ сказала:
"Усе-таки моя найкраща картина – це "Хліб"Ставлення до моєї мами з боку держави складне, неоднозначне. З одного боку, при Кучмі їй дали звання "Героя України". З іншого боку я бачу, що за нею тягнеться те, що вона радянська, що вона росіянка за походженням.
Знаєте, є деякі маркери, за якими її не дуже так ставлять у перший ряд. Не хочуть її деякі люди ставити в перший ряд. Я думаю, шо сам час усе виправить в розставить на місця. Був період, що я якось болісно це сприймала, що на мою маму вішали ярлик "соцреалізм" і більше нічого. Але ж крім соцреалізму було багато чого.
Так викидати все… Ну, викидати все – це примітивно. Це виходить так, що 20-ті роки ми будемо цінувати, а це все радянське ми викинемо. Так не буває, бо все-таки є якась тяглість процесу, є якийсь зв‘язок поколінь".
Читайте також "Ти будеш або двірником, або художником". Історія дочки художниці Тетяни Яблонської Гаяне Атаян Як Тичина та Бажан жили у сусідніх квартирах. Вийшла друга серія фільму "Будинки з історіями" Родина Тетяни Яблонської не сподівається на створення державного музею художниці Джерело
