“Дмитро загинув за 600 метрів від хати моєї мами і за кілометр від домівки моєї подруги, яка ось-ось має народити. Він врятував життя мешканцям щонайменше трьох сіл”, — таке повідомлення дістала Христина Чумаченко від жительки села, поблизу якого загинув її чоловік Дмитро Чумаченко.

“Кожен день Діма проживав, як останній”. Пілот Дмитро Чумаченко загuнув врятувавши багато життів

“Діма дуже тішився, коли я цікавилася деталями роботи МіГа-29, на якому він літав, — каже Христина. — Одного разу запитала його, як катапультуються пілоти. Він пояснив, що між ногами є ручка, за яку потрібно смикнути. Тоді льотчика викидає, а літак падає. Але додав, що насамперед треба думати не про катапультування, а про те, щоб не наразити на небезпеку людей, спрямувавши літак у місце, де немає будинків. “Але ж ти можеш не встигнути катапультуватися”, — сказала тоді я. Він промовчав. І у своєму останньому бою Дмитро таки не встиг смикнути ту ручку…”

Христина розповідає, що Дмитро народився в росії, але разом із батьками переїхав у Донецьк. Фах льотчика здобув у Харківському національному університеті імені Кожедуба, після чого його відправили на службу до Луцька. Він був командиром у Севастопольській бригаді тактичної авіації.

“Ми познайомилися у 2018 році, коли Дмитро прийшов на службу, — розповідає його друг Антон Нікітенко. — Курсанти були молоді, у парадній формі, очі у них блищали… Він любив свою роботу, любив літати. Дмитро загалом любив життя, а особливо — кохану дружину”.

“Ми з Дімою працювали в тандемі: я, як керівник ближньої зони з групи управління польотів, керував ним, — розповідає побратим Владислав. — Коли влітку мав їхати в зону ООС, Діма побажав, аби чимшвидше повернувся чи щоб мене “бодай привезли” (такий собі чорний гумор). Коли ж я приїхав, обійняв і поцілував… Ми були як брати. А якось у січні я спіймав себе на думці, що Дмитро проживає кожен день, як останній, — постійно хоче щось робити, зі всіма набутися. Ми жили в сусідніх будинках, часто ходили один до одного в гості. Планували поїхати в гори і на море”.

“Діма дбав про саморозвиток, читав бізнес-літературу та багато вкладав у наш спільний заклад — маленький сімейний кінотеатр, — каже Христина Чумаченко. — Він любив співати про польоти та пілотів у караоке, робити сюрпризи”.

Він любив співати про польоти та пілотів у караоке, робити сюрпризи.

Христина згадує також, що вони планували одружитися щонайменше через п’ять років — мовляв, куди поспішати? Та Дмитро освідчився їй менш ніж за пів року після того, як вони стали зустрічатися.

Зі слів подруги, Альони Нікітенко, Дмитро був дуже романтичний. “Коли він познайомився з Кріс, то майже одразу кинув курити. Тоді ми зрозуміли, що хлопець налаштований серйозно, — згадує вона. — А як він готувався перед освідченням! Продумав кожну деталь: місце, квіти, кульки, кодове слово, щоб ми залишили їх наодинці…”

“Той день, коли Діма став на коліна, підніс букет та освідчився, я пам’ятатиму все життя”, — каже вдова.

“Останній вчинок Дмитра, коли він відвів літак від будинків, — це рішення справжнього Героя. Орки чинять не так — вони катапультуються одразу, їм байдуже до безпеки людей, — підсумовує Владислав. — Наш Дмитро — справжній Герой”.

Джерело