Переселенці не хочуть оселятися у Вараській громаді Рівненщини через нестабільного сусіда. Про це Суспільному розповів міський голова Олександр Мензул. Додає, у їхній громаді немає жодного релокованого бізнесу, причина — та ж Білорусь. Про життя в період війни, ситуацію на кордоні та роботу РАЕС — читайте та дивіться у ексклюзивному інтерв’ю.

Як змінилося життя Вараської громади з початку війни? Які настрої серед населення?

Вараська громада не відрізняється від усієї України. Усі шоковані. Слава Богу, у нас немає активних бойових дій. Всі живуть тим, що підтримують наших воїнів. Волонтерський рух потужний. Всі очікують перемоги.

Вараськй район межує з Білоруссю. Чи є острахи серед населення, що нападуть на нас сусіди? Чи виїжджають люди?

Так, на початку війни у нас були реальні дані про можливий початок заходу ворога з території Білорусі. Багато мам з дітьми виїхали до Польщі. Це була перша хвиля, кінець лютого-початок березня. Зараз більшість повернулися. Але дійсно острахи є, нестабільність Білорусі і атаки Росії тримають нас в очікуванні і неспокої.

Як сусідство з Білоруссю впливає на життя у Вараші на Рівненщині. Інтерв'ю з мером

На щастя, у нас є потужні засоби захисту, Збройні сили України, структури в громадах, добровольчі формування. Ми вже, на відміну від перших днів війни, розуміємо ситуацію з боку Білорусі. Вже відпрацьовані ряд планів, як вести себе, що робити. Ми розуміємо, з чим маємо справу.

Ви сказали, що на початку війни виїжджали за кордон. Як зараз ситуація?

Крім Польщі, виїжджали і в інші країни. Зараз багато повернулися. Люди брали відпустки за свій рахунок. Зараз всі, що повернулись – більшість працюють. За кордоном залишились якісь відсотки. Ми вже живемо в такому стані, розуміємо, що війна – надовго. Працювати треба, жити треба, і планувати, що робити після перемоги. Ми є тилом, який повинен допомагати ЗСУ, щоб економіка працювала.

Ситуація на кордоні контрольована?

Контрольована. Я це говорю, бо знаю ситуацію. Острах у населення завжди буде. У людей як страх, що робити в разі активних бойових дій. У нас неодноразово проводились навчання, зустрічі, досить таки велика частина ЗСУ, переміщення бойових одиниць, угрупувань, це вже нормальне явище.

Як змінився бюджет 2021\2022?

В цілому у нас недовиконання за перших п'ять місяців. Майже на 3% невиконання планових показників бюджету. Але більше на 7%, ніж аналогічний періо минулого року. Порівняно з іншими регіонами на заході країни, у нас стабільна ситуація.

Чи є релокований бізнес, чи є для них майданчики, де вони можуть зупинитись і працювати?

Ми подали держадміністрації перелік місць, десь 17 місць для релокації бізнесу, це є на сайті облдержадміністрації, на сайті Вараської міськради. Однак, треба вважати на одну особливість — у нас поряд Білорусь, нестабільний сусід. І бізнес, який переїжджає з Київської області, не буде переїжджати на нове місце, яке також поряд з Білорусю. Власники бізнесу не зовсім так хочуть. Їм хочеться десь подалі.

Але ж ракети достають і до Закарпаття, до Львівської області. Всі чекають якоїсь гарантії, що бізнес, який переїде сюди, буде убезпечений на майбутні роки. З цією метою зараз ми розпочнемо активну діяльність щодо створення безпекового центру навколо Вараської громади та атомної станції. Ядерний об’єкт — це не зовсім звичний об’єкт. Взагалі таких об’єктів у світі не так багато. І агресія з боку Росії, фізичний захват Енергодару і Запорізької атомної станції говорить, що у світі взагалі відсутні правила фізичного захисту ядерних об’єктів. Ми говоримо про культуру безпеки, охорону праці. А фізичний захист ядерних об’єктів? Це нонсенс, щоб армія захопила такий об’єкт. Ніколи не було випадків захоплення ядерних об’єктів армією іншої держави.

Я вже звертався до певних структур міжнародного права, МАГАТЕ. Неодноразово про це говорив з провідними ЗМІ світу. Про це була мова з журналістами американськими, німецькими, французькими. Тільки тоді, коли ці правила будуть прописані, тоді можна буде говорити про реальну релокацію бізнесу. Всі шукають для бізнесу фінансову, а зараз і фізичну безпеку. Коли ми забезпечимо безпеку навколо ядерного об’єкту, тоді можна буде говорити про реальною релокацію.

А яким чином створити цю безпеку?

Гарантії міжнародні мають бути в першу чергу. Є шани отримати ці гарантії. Забудемо про Будапештський меморандум, але це має бути аналог, який буде захищати ядерні об’єкти. Небезпеку, яку несе фізичне пошкодження ядерного об’єкту – це вплив на всю планету. Вже активні рухи до досягнення цього ідуть. Навколо атомних станцій мають бути безпекові острівці. Це табу, їх чіпати не можна. Захист від терористичної загрози ми можемо забезпечити. А захист від армії – ніколи в світі такого не було.

Зараз у Вараші безпечно?

Зараз у нас найбезпечніше. Але це не підкріплене міжнародним правом.

Як змінилася робота атомної станції під час війни?

Атомна станція працює. Не можна сказати, що в звичайному режимі, але виконуються планові ремонти. Але станція працює, виробляє електроенергію, являється одним з фундаментом безпеки держави. Енергетика – ядро держави.

Чи можна зараз говорити про те, що жителі Вараської громади не нехтували правилами безпеки, зокрема, під час повітряної тривоги? Чи зараз всі звикли до цього?

Наші люди такі самі, як і по всій Україні. Спочатку, звичайно ж, ховалися. Зараз вже так само, як і багато хто, нехтують. Почнемо з того, що як таких бомбосховищ у нас толком і немає. Бомбосховище — це глибоке укриття, у нас є підвальні приміщення, але це не бомбосховища. Можна багато розказувати про наслідки обвалу панельного будинку. Однак, в садочках, школах приміщення укріплені є у нас. Заклади освіти точно виконують вимоги, дітей в обов’язковому порядку переводять в укриття.

Саме тому ви одні з перших відкрили групи в садочках?

У нас садочки працюють, п'ять садочків з 12. В сільських територіях садочки не готові, укриттів немає. Це загальнодержавна проблема. Мабуть, і світова. Крім Ізраїлю ніде немає нормальних укриттів в кожному будинку. В підвалі — це не укриття. Той же Маріуполь і Харків показують, що може бути ще гірше. Або має бути захист повноцінний, або не будемо називати це захистом.

Якщо бізнес не хоче сюди переїжджати, то як щодо переселенців?

Переселенці у нас є, 2 500 людей. В основному це люди, які приїхали до рідних, близьких, знайомих. Якщо порівняти з містом Рівне, то у нас немає місць, щоб розмістити людей. У нас таких гуртожитків немає, як в навчальних закладах. Всі наші гуртожитки заселені мешканцями громади. Були випадки, коли люди просто тікали від війни і приїжджали, не знали куди. Мама з двомісячною дитиною взагалі не знала, куди вони приїхали. Бабуся приїхала з трьома дітьми. Думаємо, де їх розселити. Але це не носить системний характер. І який переселенець буде їхати знову під кордон?

Яку допомогу від держави отримують переселенці?

Як такого фонду на рівні органів місцевого самоврядування немає. Все за рахунок державних бюджетів. У нас був створений волонтерський штаб на початку війни, і ми привозили багато допомоги з Європи. Багато допомоги передавали на схід. Медична допомога, харчування, одяг. Зараз літо і зовсім інше кон’юнктура допомоги.

Дерусифікація як у вашій громаді відбувається?

Декомунізацію ми почали з перейменуванням в 2016 році Кузнецовська на Вараш. Зараз щодо перейменування назв вулиць – процес іде. Були вулиці Партизанська, Курчатова, ми перейменовуємо назви діячів, які мали відношення до Радянського союзу. Нові назви – ось Волонтерська. Байрактарської поки ще немає. Може і буде.

Залучаються до обговорення також жителі громади? Всі, чи мешканці конкретної вулиці?

Взагалі є соціальні мережі, чати, де йдуть обговорення, голосування, в тому числі на сайті міської ради. Ми зробили форму для пропозицій. Ідея, щоб тільки мешканці вулиці голосували – неправильна. Рішення має бути громади в цілому.

Чи є пам’ятні дошки російським діячам?

Пам’ятні дошки, мабуть, всі знесені були. Сподіваюсь, всі знесли.

Чи є в громаді волонтери, які активно долучалися з початку війни?

Дуже багато волонтерських груп. Були конвої з Європи з допомогою, тут перебирались ї їхали до військових. На минулому тижні заїхали шість автомобілів, наші хлопці закинули все на схід. Загалом у нас близько сотні рейдів було на схід. Та і по Україні, різні міста, і населені пункти, де мирне населення, так і до військових частин. Це дуже активна фаза. Люди і не стомлюються це робити. Депутатський корпус виділив не один мільйон гривень на підтримку ЗСУ.

Зараз на Рівненщині переходять церкви московського патріархату в ПЦУ. Як у вашій громаді?

У нас в одному з сіл державна реєстрація юрособи на Православну Церкву України була вже кілька років тому. Але коли привезли першого героя загиблого в село, вже службу вела ПЦУ. Хоча до того моменту була заблокована. Процес іде.

Я неодноразово збирав священників як УПЦ, ПЦУ, римо-католиків, греко-католиків, протестантів. Сам процес ми не обговорювали на відкритому засіданні, в основному обговорювали питання духовної стабільності людей і роль церкви під час війни. Були зустрічі з представниками УПЦ, вони, звичайно, кажуть, що вони є українська церква. Я не хочу вдаватись в теорію науки релігієзнавства, однак, процес переходу – він невідворотній, я це бачу по священникам. Єдине у них питання – юридичне, як це правильно зробити.

Після війни хто не перейшов – той запізнився. Вони це знають, всі це знають. У мене є своя позиція, я всіх прошу, щоб перехід був спокійний, без насилля над людьми. Бо потім настане мир і буде соромно за хамство, яке відбувається. Сваряться сім’ями цілими... Все має бути культурно і коректно. Поки не буде дана команда по вертикалі зверху – УПЦ чекають такої команди.

Що би ви хотіли сказати громаді?

Повірте, ситуація на кордоні контролюється, ми контролюємо те, що робить ворог на кордоні. Наша задача – робити свою роботу там, де ми працюємо і живемо .Віримо в перемогу України. Саме нашими руками на місцях ми створюємо економіку і забезпечуємо надійний тил.

Що відомо Суспільне Рівне з

Джерело