Тим часом на заболотті вже цілком явний 1937 рік. Наприклад, опозиційному громадському діячеві Володимиру Кара-Мурзи попередні звинувачення в «дискредитації армії мародерів і ґвалтівників» замінили на нове – державна зрада, за яким йому пропонують присудити 20 років тюрми. В чому суть справи? Там все звинувачення зводиться до трьох епізодів, коли фігурант три рази виступав з критикою рашистської влади на публічних заходах у Лісабоні, Гельсинкі та Вашингтоні.

Учора в Москві був день масових обшуків і затримань, декого жорстоко побили. Серед звинувачень уже звичні за «фейки про армію», але й добавилися про тероризм і держзраду. Процеси починають набувати тотального характеру. Але й самі статті за «дискредитацію» та за антивоєнні виступи – це аналогія кількох пунктів сталінської 58 статті. І навіть серйозніше. Тоді аналогічна ст.58-10 передбачала ув'язнення від 6 місяців (щоправда, без верхньої межі, аж до розстрілу). Аналогічні путінські зміни до кримінального кодексу розстрілу не передбачає, але санкції там серйозні. Процитую з ТК «Varlamov News»:

«7 лет тюрьмы за антивоенное выступление, 5 лет условно за мнение, 30 тысяч штрафа за цитату Путина, уголовное дело за пост в Вконтакте, арест за ролик про события в Буче. Это все реальные приговоры в России по статьям о дискредитации армии и фейках. Их приняли через 8 дней после введения войск в Украину и теперь преследуют по ним журналистов, политиков, активистов и всех, кто не согласен с действиями властей».

І для чого я це тут згадую? Для того, щоб пожаліти їх там на болотах? Ні. Повірте, не жалко. Коли в Україні в Раді депутати Януковича та комуністи проголосували драконівські статті 16 січня, більш менш мирний процес набув форм повстання. Після цього влада трошки позадкувала, але народ не спокусився й не відступив. Революція перемогла. І українці за це платили криваву ціну. Як і зараз платять кров'ю за свободу.

Усі ж ці ліберальні рашики максимум на що здатні – це бути жертвами, а більшість поспіхом адаптуються й стають такими собі лайт-прислужниками путінського режиму. Декого із репресованих можна жаліти, комусь співчувати, але той народ на повагу не заслуговує. І на прощення також. Я навів вище деякі дані про нинішні репресії якраз, щоб протиставити українців тим болотним примарам.