16 березня в онлайн-кінотеатрі Takflix вийде короткометражний фільм “Це побачення” режисерки Надії Парфан про Київ під час війни. Це перша ігрова стрічка режисерки та перша, вироблена на платформі Takflix.
У фільмі немає професійних акторів. Головні ролі зіграли Олена Тигра, яка стала парамедикинею та служить в ЗСУ, та Діана Берг, активістка з Донецька, яка останні роки жила в Маріуполі, засновниця артплатформи "ТЮ".
Цього року фільм потрапив до міжнародного короткометражного конкурсу 73-го Берлінського кінофестивалю та отримав спеціальну відзнаку Міжнародного журі.
Напередодні виходу "Це побачення" Суспільне Культура поспілкувалося зі співпродюсером фільму Іллею Гладштейном про зірваний останній знімальний день, ставлення європейців та кінофестивалів до українських митців і стрічок та перспективи українського кіно.
Фільм знімали у вересні 2022 року. Усе відбувалося достатньо швидко: уже в лютому цього року в нас була світова прем'єра у межах програми Berlinale Shorts 2023, де ми отримали спеціальну відзнаку Міжнародного журі. Надалі нас очікує достатньо багато міжнародних фестивалів.
Фільм реалізували в межах співпраці української платформи Takflix та проєкту Ukrainian Talents at Nowness, за підтримки Британської Ради в Україні та Українського Інституту в межах Сезону культури Велика Британія/Україна.
Цей проєкт розпочався ще до початку повномасштабного вторгнення. І попри обставини ми вирішили його зробити. Це перший випадок власного виробництва "Такфліксу" як платформи. Вийде 2 короткометражних фільми, і це спроба того, як можна виробляти, дистрибутувати власний контент.
Тенденція така, що всі платформи переходять на виробництво власного контенту.Виробництвом фільму займалася наша з Надією Парфан виробнича компанія Phalanstery Films, де я є продюсером, та Radar Films Ірини Ковальчук, теж продюсерки. Ми працювали з українською командою.
Як виникла ідея зняти цей фільм?Десь у 2017 році ми були з режисеркою Надею Парфан на одному кінематографічному майстер-класі. І там вперше побачили фільм [Клода] Лелюша "Це — побачення" 1976 року. І наш фільм – це відповідь, омаж, посвята Клоду Лелюшу.
Він так само їде по місту на своїй машині. Його місто – це Париж. Він приїжджає на відому французьку гору біля церкви Сакре-Кер. У нашому фільмі ми теж дуже швидко проїхалися містом на машині, але у нас дещо інше закінчення фільму. Не будемо спойлерити, варто подивитися.
Головний актор фільму – Київ, столиця країни під час війни.У стрічці ми бачимо невеликі елементи того, як війна втручається у міста, навіть у Київ – хоч він не знаходиться на першій лінії, але війна впливає на місто. Цей фільм буде цікаво роздивлятися кілька разів. Він дуже короткий, всього 4,5 хвилини та ще титри.
Організація зйомок Знаю, що зйомки проходили після комендантської години. Як змогли їх організувати, як домовлялися з КМДА?Ми проробили велику роботу, у нас був складний маршрут з Подолу в центр. Треба було проїжджати декілька перехресть, не чекаючи на зелене світло, тому ми домовлялися також з Київським управлінням патрульної поліції. У нас на маршруті чергували 2 екіпажі, які перекривали рух, бо ми не могли контролювати світлофори. Також Подільська адміністрація допомогла вирішити питання із проїздом по Андріївському узвозу.
Самі зйомки відбувалися одразу після закінчення комендантської.О 5:10 уже були перші заїзди, адже нам потрібно було вранішнє світло перед сходом. І проїхатися не зупиняючись по Києву дуже складно. Це можна зробити лише в перші хвилини після завершення комендантської години.
Київ максимально незручний для автомобілістів. Це в принципі добре, тому що місто не для машин, а для людей, пішоходів і громадського транспорту. Але проїхати без зупинок можна, і ми дуже вдячні міській адміністрації, яка зрозуміла, що це важливо.
Ця стрічка – не просто якась забаганка, ми там комунікуємо зі світом про війну, про місто, порушуємо важливі соціальні питання, і от у такій співпраці нам вдалося це реалізувати.Також наш водій їхав достатньо швидко. Насправді замість нашої акторки за кермом був професійний каскадер Макс Волинець, який раніше займався спортивним водінням. Він фактично був нашою камерою на колесах.
Він професіонал, може зупинитися і зробити розворот машини при гальмуванні під потрібним кутом. І це теж достатньо унікальна особливість. У машині також їхали оператор, режисерка, акторка і водій, але все одно в основному камерою керував сам водій.
Чи траплялися незвичайні чи кумедні ситуації під час зйомок? Що запам'яталося найбільше?Коли ми робили тестові заїзди, то помітили, що дуже красиво, коли машина проїздить та розганяє голубів. Це дуже кінематографічно, і ми вирішили, що нам це потрібно у фільм, а отже, спробуємо підгодувати голубів на одній потрібній нам точці. Це абсолютно не спрацювало, зате на нашому знімальному кадрі голуби прилетіли й тусувалися там, де було потрібно. У фільмі в нас розлітаються аж дві зграї голубів.
Надія Парфан: "Наша культура давно готова, щоб замістити радянське і російське"А щодо труднощів – у нас мало бути 4 дуже коротких знімальних дні, оскільки могли знімати протягом години. Усього робили декілька заїздів по маршруту і все. Але все одно знімальний день – це велике адміністративне навантаження. На майданчику в нас було приблизно 25 людей, враховуючи всіх координаторів локації, людей, які стояли на перехрестях, поліцію, техніків камери, хелперів.
І в останній знімальний день ми мали проїхати повз танки і розбиту російську техніку на Михайлівській площі, а сонце – вийти під час нашого проїзду: у кадрі воно би грало на банях київських церков. І саме в цей день ми отримали повідомлення від поліції про замінування цієї техніки. Вони її оточили і ми, на жаль, не змогли нічого з цим зробити.
У нас пропав цілий знімальний день.Але вийшло все одно непогано. Також на кадрі, який увійшов у фільм – а в нас він знятий одним планом, – на камеру прилетіли мухи. Нам довелося це виправляти на постпродакшні, але це теж частина реальності: у місті літають мухи і це додає документальності. Сам фільм ігровий, але все одно знятий в документальному середовищі. І наші мухи, які померли на об'єктиві, теж документальні.
Повномасштабна війна та кіно Повномасштабна війна позначилася на всіх сферах життя, з'явилося більше труднощів з фінансуванням кінопродуктів. Розкажіть, будь ласка, як шукали фінансування на свій фільм (враховуючи, що це незалежне кіно)? Можливо, вас підтримала держава чи були якісь спонсори?Основне фінансування перейшло з проєкту, який робив "Такфлікс" у партнерстві з платформою Ukrainian Talents at Nowness. Але цього було мало, адже проєкт великий і фільмів декілька.
У нас амбітний проєкт, складний технічно.Потрібно правильно закріпити всю техніку, аби нічого не втратити, ще й не всі камери можуть знімати на такій швидкості та витримувати тряску. У нас від початку було менше грошей, ніж нам було потрібно. Але ми знайшли: нам допоміг "Ґете-Інститут", потім Надю підтримала шведська виробнича компанія Story AB – вони просто її знайшли. Поїхати в Берлін ми змогли завдяки посольству США в Україні, а співпродюсерка Ірина Ковальчук знайшла собі європейський тревел-грант.
Усе збирали по крихтах. Нам вистачило грошей, які ми зібрали, але ця робота коштує дорожче. Уся команда працювала не за комерційним прайсом, тому що всім було цікаво взяти участь у такому проєкті. Власне, я думаю, всі задоволені, тому що тепер вони можуть собі внести до свого портфоліо спеціальну відзнаку на " Берлінале".
Участь у 73-му Берлінському міжнародному кінофестивалі (Берлінале) Стрічка "Це побачення" увійшла до конкурсної програми Berlinale Shorts 2023, де всього було відібрано 20 короткометражних фільмів, та отримала спеціальну відзнаку. Що для вас значило "Берлінале" та ця нагорода?Я вперше був узагалі на "Берлінале" як учасник. Враховуючи наш таймлайн, це було суперуспішно. За дуже короткий період часу ми вислали на конкурс наш робочий матеріал – буквально за тиждень чи за два після зйомок, а в січні ми вже отримали підтвердження.
Берлінський кінофестиваль – кінофестиваль класу “А”, один із найбільших і найстаріших у світі, який має політичний ухил – він завжди працює з більш політичним кіно.
Наш фільм таким є. Будь-що українське зараз політичне: і наше документальне середовище, в якому фільм знятий, і контекст. Дуже почесно навіть просто взяти участь у цьому конкурсі, адже з 4-5 тисяч подач відбирається лише 20 фільмів. Тому вважаю, що це великий успіх.
Участь у конкурсі – це підтвердження, що ми зробили щось цінне і вартісне.Ми зрозуміли, що таким чином фільм отримає більшу аудиторію, адже це дає певну публічність. І це дуже спростило нам роботу з іншими фестивалями, тому що нам уже не треба нікому писати, переважно нам пишуть.
Українські фільми отримали нагороди на "Берлінале""Це побачення" – один із трьох короткометражних фільмів, які нагородили цього року в Берліні. Це дуже полегшує нам роботу з дистрибуцією фільму. Так би мовити, верифікаційна інстанція, яка каже, що це фільм хороший сьогодні в цьому контексті. Але, звісно, я вірю, що цей фільм хороший незалежно від часу, і що він буде цікавим і за 10 років. Можна буде подивитися, яким був Київ.
Фестиваль кіно в Берліні був дуже важливим і з політичної точки зору. Я зрозумів, що таке культурна дипломатія. Насправді це навіть більше власне дипломатія. Тому що в нас було дуже багато інтерв'ю, подій, на які запрошували Надю переважно як режисерку. Їй давали слово, і це були додаткові майданчики, де можна нагадати про потреби нашої української армії. І це відбувається в Німеччині, звідки ми чекаємо "Леопарди" та іншу підтримку, де живе багат
Джерело
