Створення Каховського водосховища переслідувало три стратегічні цілі, яких намагалась досягти Москва – зробити каскад непрохідних водойм, які важко форсувати в разі війни з Заходом, оросити водою Крим після депортації татар, але також і знищити національну пам’ять українців, затопивши місця Запорізьких Січей, які опинилися під водами Каховського резервуару. Останній мотив не був найголовнішим, але всі дії Москви вказують на цілеспрямовану акцію зі знищення історичних місць України, які нагадували про козацькі часи і вольницю, кажуть історики в материалі Радіо Свобода.

Радянський Союз під час Другої світової війни підірвав ДніпроГЕС (зведений в 1930-х роках) для того, щоб затримати німецьке просування українською територією. Загинуло тоді чимало мирних жителів нижче за течією Дніпра, яких не попередили про підрив, зауважують історики.

Каскад водосховищ на Дніпрі розглядався крізь призму можливої війни із Заходом

Але коли почалася Холодна війна, то було вирішено робити каскад гігантських водоймищ, що перетворило Дніпро з потужної ріки фактично на низку водних резервуарів.

«Каскад водосховищ на Дніпрі розглядався крізь призму можливої війни із Заходом. І тоді існував план за потреби і для оборони імперії, підірвати ці водосховища на Дніпрі, і таким чином затопити величезні площі українських земель – для того, щоб противник не зміг форсувати Дніпро. І цей каскад так і проєктувався від Києва і до гирла Дніпра, щоб можна було відрізати всю лівобережну частину», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода українській історик Віктор Брехуненко.

Другим мотивом було зрошення Криму і півдня України, пояснює історик: «Без цього не можна було освоювати Крим після геноциду кримських татар і їхнього примусового виселення, коли був порушений увесь господарський комплекс півострова».

А тепер детальніше зупинимось на третьому факторі, про який кажуть історики, – знищенні пам’яті про українське козацтво.

Січі – знищені двічі

Запорозькі Січі назвались так, бо були розташовані за дніпровими порогами, які були вище острова Хортиця. Самі ці пороги відігравали важливе значення в українській козацькій міфології (були затоплені після побудови ДніпроГЕСу).

Перша Січ виникла ще в 1552 році і проіснували Січі на Дніпрі – а їх було принаймні вісім – аж до кінця 18-го століття.

Але нині, коли читати про Січі, то переважно довідки закінчуються фразами: «Перебуває під водами Каховського водосховища», «Місце затоплене водою Каховського моря» тощо.

Отже, про які Січі йдеться?

Коли було зведено нині зруйновану Каховську греблю, то в 1955–58 роках відбувалося наповнення водою Каховського резервуару і на його дні опинилися:

• Томаківська Січ (існувала в 1564–1593 роках);
• Базавлуцька Січ (1593–1630);
• Микитинська Січ (1628–1652);
• Чортомлинська Січ (1652–1709);
• Кам’янська Січ (1709–1711) – затоплена частково;
• Нова (Підпільнецька) Січ (1734–1775).

«Як історик не любою, чесно кажучи, словосполучення «місця сили», але місця Січей – це дійсно були місця історичної пам’яті», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода запорізький історик Сергій Білівненко.
 
За словами Білівненка, який є головою правління Запорізького наукового товариства, існує французька теорія про місця пам’яті, що народна пам’ять базується на сакральних місцях і коли людина там перебуває чи згадує про них, то вона відчуває певні емоції, пов’язані з минулим і з гордістю за свій народ.

«Власне, оті Січі і були отакими територіями, згадуючи про які в людей прокидався український патріотизм. І одна з версій створення Каховського водосховища – окрім створення поливної мережі – було саме затоплення козацьких місць, місць, які асоціювалися саме з запорозьким – вільним! – козацтвом», – каже історик із Запоріжжя.
 
Власне, Каховська водойма знищила, наприклад, місця, звідки козацтво розпочинало свої військові походи. З Микитинської Січі, наприклад, почався визвольний похід Богдана Хмельницького, результатом чого стало створення козацької держави.

Січі були територіями, згадуючи про які в людей прокидався український патріотизм

Також водосховище – фактично вдруге – знищило, скажімо, Чортомлинську Січ, вперше зруйновану російським військами задля помсти запорожцям, які разом з кошовим отаманом Костем Гордієнком підтримали виступ гетьмана Івана Мазепи і його союз зі шведським королем Карлом ХІІ.

Чи, наприклад, під водою опинилась Нова Січ, зруйнована російськими військами в 1775 році за наказом імператриці Катерини ІІ, коли останнього кошового Петра Калнишевського запроторили на Соловки, де він провів 25 років і помер у 113 літ, а козаків закріпачили.

Із Січами пов’язані імена Дмитра Байди-Вишневецького, засновника першої Січі на Хортиці. Так само й ім’я гетьмана Петра Сагайдачного – він починав козацьку «кар’єру» саме на Січі. Легендарний Іван Сірко, який за життя з десятків битв не програв жодної, – теж обирався багаторазово кошовим отаманом на Січі.
 
До речі, кошових на Січі обирали відкритим голосуванням і гучним галасом, а новоспеченому отаману змазували голову багнюкою – мовляв, не відривайся від народу, ми тебе поставили, ми тебе й скинемо, якщо зазнаєшся! Тобто українська волелюбність, демократизм, виборність, гоголівська козацька романтика та гумор – все це йде саме від Січі, кажуть історики.

Це була козацька територія, зі втратою якої втрачалась і народна пам’ять

Січ була укріпленою фортецею в насипним валом, в центрі якої був майдан, на якому відбувались козацькі ради. Довкола майдану розташовувались січові курені, в яких мешкали козаки, а також пушкарня, будинки кошового і січової старшини, канцелярія писаря тощо. Ну, а в центрі також була січова церква – Святої Покрови.

«Це була козацька територія, зі втратою якої втрачалась і народна пам’ять. Втрачались також і важлива козацька топоніміка і легенди. Це була втрата місць пам’яті», – каже запорізький історик Сергій Білівненко.
 
«Там була мережа Січей. Тобто одномоментно Січ була одна, але міняла місця на більш стратегічні, важливіші, і ця територія, яку затопила ГЕС, – це була пуповина козацтва, затоплені території були не лише осередком Запорожжя, але й важливими для Київської Русі, бо розширювали її історичний ареал», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода український історик Олександр Алфьоров.

Також водами Каховського водосховища був затоплений і Великий Луг – величезна територія в пониззі Дніпра, що становила собою річки, озера, плавні, болота, ліси. Там козаки ловили рибу і звірів. Великий Луг – трохи нижче за старою течією Дніпра, нижче від Запоріжжя, також був прихистком під час воєн. Рятував він людей і під час Голодомору-геноциду 1932–33 років, зауважують дослідники.

Січі перетворилися у величезний суспільно-політичний центр, що творив історію та формував світогляд

«Ще 300 років тому козаки казали: «Великий Луг – Батько, Січ – Мати». Всі Запорозькі Січі знаходились або на території Лугу, або ж поряд із ним. У XV–XVI століттях плавні Дніпра стали тим місцем, навколо якого почали утворюватися перші козацькі поселення. Згодом вони перетворилися у величезний суспільно-політичний центр, що творив історію та формував світогляд», – писав на своїй сторінці у фейсбуці Національний заповідник «Хортиця» ще минулого року.

«Але знищення української історії було звичною справою для московсько-російської держави. Спочатку була фізично знищена остання Запорозька Січ у 1775 році, а потім і місця розташування майже всіх Січей. Комуністи добре розуміли, що знищивши коріння народу, з нього можна ліпити що завгодно», – читаєм також в дописі.
 
«Послідовники цариці, радянські комуністи знищили будь-яку згадку про це славетне (Запорозьке) військо. Щоб ми навіть не мали змоги вклонитися історичному Великому Лугу, що належав Запорозькій Січі, у 1950-х роках радянська влада козацькі землі затопила. Бо Сталін захотів на півдні України вирощувати рис і бавовну», – писала одна українська газета в 2022 році.

Що тепер?

Після руйнації Каховської ГЕС і її греблі вода водосховища стрімко падає і може оголити великі території.

«Перед нами постане закрита, законсервована (водою) територія, серцевина Запорожжя. Ми побачимо різноманітні маршрути, різноманітні протоки, різноманітні кургани. Для дослідників це буде надважливе явище», – каже історик Олександр Алфьоров.

Це типова російська практика – знищувати все, що нагадувало про українську окремішність

Історик Сергій Білівненко зауважує, що ще в 1950-х роках при побудові Каховського водосховища лунали пропозиції від місцевих істориків зробити дамбу так, щоб підняти рівень води до рівня, аби не затоплювати місця Січей, або ж відгородити їх – тим більше, що вони були біля правого берега Дніпра, трохи на підвищенні. «Але в підсумку затопили все, що було пов’язане із запорожцями», – каже він.

Віктор Брехуненко не ви

Джерело